РЕБ і РЕР у збройних конфліктах: історія і сучасність

Радіоелектронні операції відіграють рушійну роль у військових конфліктах уже понад століття. Невидима електронна боротьба швидко розвинулася від перших перехоплень радіосигналів під час Першої світової війни до складних систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) сьогодення.
 

Як змінювалися технології РЕР та РЕБ та які підходи використовувалися в різні історичні періоди — розглянемо в цій статті.

Electronic warfare: різниця між РЕР і РЕБ

Щоб правильно розглянути історичне значення електронної боротьби, давайте розберемося із терміном Electronic Warfare (EW), що найчастіше зустрічається в історичних і сучасних джерелах. 

Його часто перекладають як радіоелектронна боротьба (РЕБ), проте це ширше поняття. Точніше цей термін можна пояснити як “війна із застосуванням електронних або радіотехнічних засобів, яка охоплює радіоелектронну розвідку (РЕР) та радіоелектронне придушення (РЕБ).”

Так, ці напрями пов’язані, проте вони розвивалися не паралельно, тому нам потрібно розмежувати їх. Отож, розділимо EW на: 

• РЕР (англ. Electronic Support, ES) – збір і аналіз сигналів противника (радіозв’язок, радари) для розвідки та тактичного планування.
• РЕБ (англ. Electronic Attack & Protection, EA/EP) – активний вплив на електронні системи: глушіння, створення перешкод, обман радарів і захист власних каналів зв’язку.

Сьогодні РЕР зосереджений на зборі даних, а РЕБ – на їх використанні для впливу на поле бою.

Електронна боротьба у сучасному військовому середовищі. Джерело 

Перші спроби “глушіння” та Перша світова війна

Радіоелектронна боротьба вперше була застосована силами ВМФ Російської імперії в 1904 році під час російсько-японської війни. Росіяни успішно глушили сигнали японського військово-морського зв’язку, які використовувалися для коригування вогню в Порт-Артурі.

Ще одним задокументованим випадком застосування радіоелектронної боротьби став період Першої світової війни. У 1917 році Британський Королівський флот почав глушити німецькі радіосигнали, порушуючи військово-морські комунікації противника.

Маємо також випадок зламу шифру німецької телеграми британцями у січні 1917 року. Телеграма містила пропозицію союзу Мексиці проти США. Це перехоплення стало вирішальним для ходу війни: дізнавшись про німецькі плани, США вступили у війну у квітні 1917 року, що значно наблизило поразку Німеччини.

Однак значне удосконалення РЕБ відбулося вже під час Другої світової війни, зокрема завдяки розвитку радарів та методів впливу на них, електронним контрзаходам (ЕКЗ) та заходам електронного захисту (ЗЕЗ).

Радари, глушіння та шпигунські технології: Друга світова війна

Плакат часів Другої світової війни про глушіння радарів. Джерело

Розвиток радарів значно підвищив ефективність розвідки та оборони. Радіоелектронне придушення у ці часи охоплювало заходи з глушіння сигналів, перешкоджання зв’язку та обману радарів.
 

Нацистська Німеччина активно розвивала засоби РЕБ, починаючи ще з 1930-х років і приділяючи особливу увагу радарним системам та методам глушіння. Водночас Велика Британія та США також значно інвестували у розвиток цієї галузі, особливо в напрямках радіолокації та засобів радіоелектронного придушення.
 

Вюрцбурзький радар (нім. Würzburg radar). Джерело: Bundesarchiv

Глушіння і перехоплення у Другій світовій

Для глушіння радіозв’язку противника застосовували потужні передавачі, що створювали перешкоди в певному діапазоні частот. Наприклад, британці під час Битви за Британію глушили німецьку систему радіонавігації Кнікебайн (Knickebein), яка допомагала Люфтваффе точно скидати бомби на цілі. 

У відповідь німці розробили більш складні навігаційні системи — X-Gerät і Y-Gerät. Вони мали покращені характеристики і дозволяли ще точніше визначати координати цілей. Проте й ці системи згодом були вивчені британською розвідкою, і для них теж були створені ефективні засоби глушіння, що значно знижували точність німецьких авіаударів.

Радянський Союз, який на початку війни суттєво відставав у галузі радіотехнічного оснащення, поступово також почав розвивати напрям РЕБ. Уже в 1941 році радянські фахівці намагалися порушувати координацію дій німецьких військ, заважаючи їхньому радіозв’язку. А з 1943 року були створені спеціалізовані підрозділи, що використовували стаціонарні й мобільні станції радіоперешкод. 

Радіолокація і протидія

Одним із ключових чинників успішної оборони під час Другої світової війни стала радіолокація. Велика Британія однією з перших розгорнула ефективну систему раннього попередження — мережу радарних станцій Chain Home. Вона дозволяла своєчасно виявляти наближення німецьких бомбардувальників і координувати дії винищувальної авіації для їх перехоплення.

У відповідь Німеччина намагалася нейтралізувати перевагу союзників за допомогою спеціальних літаків, зокрема Ju 88 G-1, які були оснащені пристроєм Korb для радіоелектронної розвідки. Ці літаки мали на меті виявлення та глушіння сигналів ворожих радарів.

Крім того, Німеччина активно використовувала власні радіолокаційні системи — Würzburg і Freya. Вони застосовувалися для наведення нічної винищувальної авіації на цілі, а також для керування зенітним вогнем. Проте союзники знайшли ефективний спосіб протидії: під час операції Window бомбардувальники скидали хмари металевих диполів — вузьких алюмінієвих стрічок, які створювали безліч хибних відбиттів на екранах ворожих радарів, маскуючи реальне положення літаків.

Радянський Союз також активно розвивав власні засоби радіолокації. Станції Редут і Гнейс-2 використовувалися для виявлення німецьких літаків і кораблів, що дозволяло підвищити ефективність протиповітряної оборони та забезпечити кращу координацію підрозділів ППО і ВПС.

Радіообман і дезінформація

У війнах виграють не лише гармати — часто вирішальну роль відіграє здатність змусити ворога повірити в ілюзію. Операція Фортитьюд, що передувала висадці союзників у Нормандії, стала справжнім тріумфом радіоелектронного обману та стратегічної дезінформації.

Союзники розгорнули масштабну кампанію, яка мала одну мету — змусити німецьке командування повірити, що основний удар буде завдано в Па-де-Кале, а не в Нормандії. В ефірі завирувало життя неіснуючих армій: велась імітація радіоперемовин, використовувалися справжні позивні, а «війська-примари» нібито переміщались і готувалися до наступу. На землі — надувні танки, фальшиві літаки, макети таборів і навіть спеціально підготовлені «витоки» через подвійних агентів. Усе це створювало враження, що вторгнення ось-ось розпочнеться… але не там, де насправді.

І німці повірили. Навіть після висадки в Нормандії 6 червня 1944 року значні сили Вермахту залишались у Па-де-Кале, очікуючи «головного удару», який так і не настав. Цей стратегічний обман дав союзникам дорогоцінний час і простір для закріплення на французькому узбережжі.

Однак це була не гра в одні ворота. Союзники постійно слухали ефір — радіоелектронна розвідка дозволяла стежити за реакцією німців, оцінювати, наскільки ефективною є дезінформація, і вчасно вносити корективи. Це була справжня шахова партія, де кожен хибний сигнал міг змінити перебіг війни.

Японія теж намагалася грати в цю гру, але її ресурси й технології значно поступалися західним. Під час боїв за Іводзіму та Окінаву вона пробувала глушити американські радари, використовувала радіомаскування для прикриття флоту. Але ці спроби були радше тактичними жестами, ніж повноцінними операціями радіообману.

Холодна війна: новий фрон у радіоефірі

Джерело: GETTY

Після завершення війни світ опинився у стані глобального протистояння між двома таборами — США та їхніми союзниками і Радянським Союзом. Замість відкритого бойового зіткнення війна перейшла у сферу розвідки, технологій і інформації. РЕБ набула стратегічного значення, перетворившись на один із ключових інструментів впливу й стримування.

У США було розгорнуто низку спеціалізованих програм, зокрема ELINT (Electronic Intelligence), які були спрямовані на виявлення й аналіз радянських систем зв’язку та протиповітряної оборони. Важливу роль почали відігравати супутникові технології. Такі системи, як MIDAS і DSP, дозволяли фіксувати теплові сліди ракетних пусків, даючи змогу завчасно виявляти можливу загрозу.

У відповідь СРСР нарощував потужності в галузі РЕБ. Було вдосконалено засоби перехоплення військових комунікацій, створено високопотужні станції глушіння, які суттєво ускладнювали роботу західних супутникових систем і радіорозвідки. Протидія стала системною — від перехоплення сигналів до створення перешкод і дезінформації.

Особливе місце у цій технологічній боротьбі посідали радянські зенітні ракетні комплекси С-75 (СА-75 Двина, С-75 Десна, С-75М Волхов). Вони не лише прикривали повітряний простір, а й активно взаємодіяли з радіолокаційними та РЕБ-системами, забезпечуючи точне виявлення повітряних цілей, наведення ракет і протидію спробам радіоелектронного впливу з боку супротивника. У відповідь на розвиток засобів розвідки з боку США, комплекси постійно вдосконалювалися — зокрема з метою зниження помітності для супутників і літаків-розвідників.

Попри стрімкий прогрес у сфері супутникової розвідки, до початку 1980-х років основним засобом стратегічного спостереження залишалися пілотовані літаки. Особливу роль відігравав американський SR-71 Blackbird — один із найвисокотехнологічніших літаків свого часу, здатний здійснювати польоти на великій висоті та з надзвуковою швидкістю, виконуючи аерофотозйомку радянських об’єктів. Його поява в небі ставала викликом не лише для систем ППО, а й для всієї радянської радіоелектронної інфраструктури.

РЕБ і В’єтнамська війна

З розвитком військових технологій засоби РЕБ ставали дедалі складнішими. На початку конфлікту американська авіація зіткнулася з неочікувано потужною системою протиповітряної оборони Північного В’єтнаму, оснащеною радянськими ЗРК СА-75 "Двина," системами радіолокаційного виявлення та зенітною артилерією з радіонаведенням. Це виявило вразливість американських літаків перед точними й добре скоординованими атаками з землі.

У відповідь авіація США отримала нове оснащення — від пристроїв пасивного виявлення радарів до систем активного глушіння. Була змінена тактика дій: з’явились спеціальні групи придушення ППО, які працювали в тісній координації з ударними літаками. Відтак РЕБ стала не лише засобом оборони, а й інструментом наступу.

Кульмінацією цих зусиль стало створення у 1971 році літака EA-6B Prowler — першої повністю інтегрованої платформи для радіоелектронної боротьби. Він був здатний виявляти, аналізувати та глушити сигнали радарів і засобів зв’язку противника в режимі реального часу, забезпечуючи прикриття для ударної авіації та підвищуючи ефективність операцій.