РЕБ і РЕР у збройних конфліктах: історія і сучасність

Радіоелектронні операції відіграють рушійну роль у військових конфліктах уже понад століття. Невидима електронна боротьба швидко розвинулася від перших перехоплень радіосигналів під час Першої світової війни до складних систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) сьогодення.
 

Як змінювалися технології РЕР та РЕБ та які підходи використовувалися в різні історичні періоди — розглянемо в цій статті.

Electronic warfare: різниця між РЕР і РЕБ

Щоб правильно розглянути історичне значення електронної боротьби, давайте розберемося із терміном Electronic Warfare (EW), що найчастіше зустрічається в історичних і сучасних джерелах. 

Його часто перекладають як радіоелектронна боротьба (РЕБ), проте це ширше поняття. Точніше цей термін можна пояснити як “війна із застосуванням електронних або радіотехнічних засобів, яка охоплює радіоелектронну розвідку (РЕР) та радіоелектронне придушення (РЕБ).”

Так, ці напрями пов’язані, проте вони розвивалися не паралельно, тому нам потрібно розмежувати їх. Отож, розділимо EW на: 

• РЕР (англ. Electronic Support, ES) – збір і аналіз сигналів противника (радіозв’язок, радари) для розвідки та тактичного планування.
• РЕБ (англ. Electronic Attack & Protection, EA/EP) – активний вплив на електронні системи: глушіння, створення перешкод, обман радарів і захист власних каналів зв’язку.

Сьогодні РЕР зосереджений на зборі даних, а РЕБ – на їх використанні для впливу на поле бою.

Електронна боротьба у сучасному військовому середовищі. Джерело 

Перші спроби “глушіння” та Перша світова війна

Радіоелектронна боротьба вперше була застосована силами ВМФ Російської імперії в 1904 році під час російсько-японської війни. Росіяни успішно глушили сигнали японського військово-морського зв’язку, які використовувалися для коригування вогню в Порт-Артурі.

Ще одним задокументованим випадком застосування радіоелектронної боротьби став період Першої світової війни. У 1917 році Британський Королівський флот почав глушити німецькі радіосигнали, порушуючи військово-морські комунікації противника.

Маємо також випадок зламу шифру німецької телеграми британцями у січні 1917 року. Телеграма містила пропозицію союзу Мексиці проти США. Це перехоплення стало вирішальним для ходу війни: дізнавшись про німецькі плани, США вступили у війну у квітні 1917 року, що значно наблизило поразку Німеччини.

Однак значне удосконалення РЕБ відбулося вже під час Другої світової війни, зокрема завдяки розвитку радарів та методів впливу на них, електронним контрзаходам (ЕКЗ) та заходам електронного захисту (ЗЕЗ).

Радари, глушіння та шпигунські технології: Друга світова війна

Плакат часів Другої світової війни про глушіння радарів. Джерело

Розвиток радарів значно підвищив ефективність розвідки та оборони. Радіоелектронне придушення у ці часи охоплювало заходи з глушіння сигналів, перешкоджання зв’язку та обману радарів.
 

Нацистська Німеччина активно розвивала засоби РЕБ, починаючи ще з 1930-х років і приділяючи особливу увагу радарним системам та методам глушіння. Водночас Велика Британія та США також значно інвестували у розвиток цієї галузі, особливо в напрямках радіолокації та засобів радіоелектронного придушення.
 

Вюрцбурзький радар (нім. Würzburg radar). Джерело: Bundesarchiv

Глушіння і перехоплення у Другій світовій

Для глушіння радіозв’язку противника застосовували потужні передавачі, що створювали перешкоди в певному діапазоні частот. Наприклад, британці під час Битви за Британію глушили німецьку систему радіонавігації Кнікебайн (Knickebein), яка допомагала Люфтваффе точно скидати бомби на цілі. 

У відповідь німці розробили більш складні навігаційні системи — X-Gerät і Y-Gerät. Вони мали покращені характеристики і дозволяли ще точніше визначати координати цілей. Проте й ці системи згодом були вивчені британською розвідкою, і для них теж були створені ефективні засоби глушіння, що значно знижували точність німецьких авіаударів.

Радянський Союз, який на початку війни суттєво відставав у галузі радіотехнічного оснащення, поступово також почав розвивати напрям РЕБ. Уже в 1941 році радянські фахівці намагалися порушувати координацію дій німецьких військ, заважаючи їхньому радіозв’язку. А з 1943 року були створені спеціалізовані підрозділи, що використовували стаціонарні й мобільні станції радіоперешкод. 

Радіолокація і протидія

Одним із ключових чинників успішної оборони під час Другої світової війни стала радіолокація. Велика Британія однією з перших розгорнула ефективну систему раннього попередження — мережу радарних станцій Chain Home. Вона дозволяла своєчасно виявляти наближення німецьких бомбардувальників і координувати дії винищувальної авіації для їх перехоплення.

У відповідь Німеччина намагалася нейтралізувати перевагу союзників за допомогою спеціальних літаків, зокрема Ju 88 G-1, які були оснащені пристроєм Korb для радіоелектронної розвідки. Ці літаки мали на меті виявлення та глушіння сигналів ворожих радарів.

Крім того, Німеччина активно використовувала власні радіолокаційні системи — Würzburg і Freya. Вони застосовувалися для наведення нічної винищувальної авіації на цілі, а також для керування зенітним вогнем. Проте союзники знайшли ефективний спосіб протидії: під час операції Window бомбардувальники скидали хмари металевих диполів — вузьких алюмінієвих стрічок, які створювали безліч хибних відбиттів на екранах ворожих радарів, маскуючи реальне положення літаків.

Радянський Союз також активно розвивав власні засоби радіолокації. Станції Редут і Гнейс-2 використовувалися для виявлення німецьких літаків і кораблів, що дозволяло підвищити ефективність протиповітряної оборони та забезпечити кращу координацію підрозділів ППО і ВПС.

Радіообман і дезінформація

У війнах виграють не лише гармати — часто вирішальну роль відіграє здатність змусити ворога повірити в ілюзію. Операція Фортитьюд, що передувала висадці союзників у Нормандії, стала справжнім тріумфом радіоелектронного обману та стратегічної дезінформації.

Союзники розгорнули масштабну кампанію, яка мала одну мету — змусити німецьке командування повірити, що основний удар буде завдано в Па-де-Кале, а не в Нормандії. В ефірі завирувало життя неіснуючих армій: велась імітація радіоперемовин, використовувалися справжні позивні, а «війська-примари» нібито переміщались і готувалися до наступу. На землі — надувні танки, фальшиві літаки, макети таборів і навіть спеціально підготовлені «витоки» через подвійних агентів. Усе це створювало враження, що вторгнення ось-ось розпочнеться… але не там, де насправді.

І німці повірили. Навіть після висадки в Нормандії 6 червня 1944 року значні сили Вермахту залишались у Па-де-Кале, очікуючи «головного удару», який так і не настав. Цей стратегічний обман дав союзникам дорогоцінний час і простір для закріплення на французькому узбережжі.

Однак це була не гра в одні ворота. Союзники постійно слухали ефір — радіоелектронна розвідка дозволяла стежити за реакцією німців, оцінювати, наскільки ефективною є дезінформація, і вчасно вносити корективи. Це була справжня шахова партія, де кожен хибний сигнал міг змінити перебіг війни.

Японія теж намагалася грати в цю гру, але її ресурси й технології значно поступалися західним. Під час боїв за Іводзіму та Окінаву вона пробувала глушити американські радари, використовувала радіомаскування для прикриття флоту. Але ці спроби були радше тактичними жестами, ніж повноцінними операціями радіообману.

Холодна війна: новий фрон у радіоефірі

Джерело: GETTY

Після завершення війни світ опинився у стані глобального протистояння між двома таборами — США та їхніми союзниками і Радянським Союзом. Замість відкритого бойового зіткнення війна перейшла у сферу розвідки, технологій і інформації. РЕБ набула стратегічного значення, перетворившись на один із ключових інструментів впливу й стримування.

У США було розгорнуто низку спеціалізованих програм, зокрема ELINT (Electronic Intelligence), які були спрямовані на виявлення й аналіз радянських систем зв’язку та протиповітряної оборони. Важливу роль почали відігравати супутникові технології. Такі системи, як MIDAS і DSP, дозволяли фіксувати теплові сліди ракетних пусків, даючи змогу завчасно виявляти можливу загрозу.

У відповідь СРСР нарощував потужності в галузі РЕБ. Було вдосконалено засоби перехоплення військових комунікацій, створено високопотужні станції глушіння, які суттєво ускладнювали роботу західних супутникових систем і радіорозвідки. Протидія стала системною — від перехоплення сигналів до створення перешкод і дезінформації.

Особливе місце у цій технологічній боротьбі посідали радянські зенітні ракетні комплекси С-75 (СА-75 Двина, С-75 Десна, С-75М Волхов). Вони не лише прикривали повітряний простір, а й активно взаємодіяли з радіолокаційними та РЕБ-системами, забезпечуючи точне виявлення повітряних цілей, наведення ракет і протидію спробам радіоелектронного впливу з боку супротивника. У відповідь на розвиток засобів розвідки з боку США, комплекси постійно вдосконалювалися — зокрема з метою зниження помітності для супутників і літаків-розвідників.

Попри стрімкий прогрес у сфері супутникової розвідки, до початку 1980-х років основним засобом стратегічного спостереження залишалися пілотовані літаки. Особливу роль відігравав американський SR-71 Blackbird — один із найвисокотехнологічніших літаків свого часу, здатний здійснювати польоти на великій висоті та з надзвуковою швидкістю, виконуючи аерофотозйомку радянських об’єктів. Його поява в небі ставала викликом не лише для систем ППО, а й для всієї радянської радіоелектронної інфраструктури.

РЕБ і В’єтнамська війна

З розвитком військових технологій засоби РЕБ ставали дедалі складнішими. На початку конфлікту американська авіація зіткнулася з неочікувано потужною системою протиповітряної оборони Північного В’єтнаму, оснащеною радянськими ЗРК СА-75 "Двина," системами радіолокаційного виявлення та зенітною артилерією з радіонаведенням. Це виявило вразливість американських літаків перед точними й добре скоординованими атаками з землі.

У відповідь авіація США отримала нове оснащення — від пристроїв пасивного виявлення радарів до систем активного глушіння. Була змінена тактика дій: з’явились спеціальні групи придушення ППО, які працювали в тісній координації з ударними літаками. Відтак РЕБ стала не лише засобом оборони, а й інструментом наступу.

Кульмінацією цих зусиль стало створення у 1971 році літака EA-6B Prowler — першої повністю інтегрованої платформи для радіоелектронної боротьби. Він був здатний виявляти, аналізувати та глушити сигнали радарів і засобів зв’язку противника в режимі реального часу, забезпечуючи прикриття для ударної авіації та підвищуючи ефективність операцій.

EA-6B Prowler. 

РЕБ в арабо-ізраїльскі війни

Під час війни 1948 року технології РЕБ лише починали розвиватися: Ізраїль і арабські держави робили перші кроки у використанні радіозв’язку, радарів і засобів перешкод. Проте вже через два десятиліття ситуація змінилася кардинально.

У ході Шестиденної війни 1967 року ізраїльські сили змогли порушити координацію арабських військ і ускладнити роботу їхніх радарів. Це дало змогу проводити блискавичні атаки з повітря, зменшуючи ризики для власної авіації.

Під час війни Судного дня 1973 року Ізраїль уже активно застосовував літаки радіоелектронної боротьби для придушення ворожих систем зв’язку та радіолокації. Особливу увагу було приділено протидії радянським ЗРК С-75 і С-125, якими були оснащені арабські армії. Хоча арабські країни мали на озброєнні радянські станції радіоперешкод, їх ефективність була обмеженою через брак належної підготовки, недостатню інтеграцію в бойові структури та слабку координацію між підрозділами. У результаті Ізраїль знову здобув повітряну перевагу.

Апогеєм використання РЕБ у цьому регіоні стала війна в Лівані 1982 року. Ізраїльські ВПС провели масштабну операцію з нейтралізації сирійських систем ППО. Вперше в історії бойових дій було широко застосовано безпілотники (RPV), які з високою точністю виявляли сирійські позиції. Це дало змогу завдати ударів по ЗРК С-75 ще до того, як ті змогли вийти на бойовий режим.

Роль РЕБ була ключовою: Ізраїль використовував літаки РЕБ для глушіння сирійських радарів і каналів зв’язку, створював активні й пасивні перешкоди, які фактично паралізували сирійську систему ППО. Радянські засоби РЕБ, які були на озброєнні Сирії, знову виявилися неефективними проти новітніх технологій, що використовувалися ізраїльтянами.

Розвиток технологій після Холодної війни

У 1990-х роках США активно вдосконалювали свої мілітарні можливості включно з розвитком РЕБ систем. Одним з важливих досягнень того часу стала система EC-130H Compass Call, що дозволяла здійснювати перехоплення і глушення радіо- та радарних сигналів. Вона стала важливою частиною військових операцій на Близькому Сході.

З настанням цифрової ери та популяризацією інтернет-технологій, у 2000х роках електронна боротьба вийшла на новий рівень. Почали активно розвиватися засоби кіберрозвідки та перехоплення цифрових даних. Наприклад, у 2003 році під час вторгнення в Ірак, США застосовували систему Prowler EA-6B для перехоплення сигналів і придушення ворожих засобів зв'язку. Ці операції включали використання систем РЕБ для блокування радарів, радіосигналів і GPS-навідників супротивника.

Розвиток російських засобів РЕБ і їх роль у війні в Україні

У відповідь на потреби війни Росія активізувала розвиток радіоелектронних технологій, створивши концерн КРЕТ — один із головних розробників засобів РЕБ. Комплекси концерну поділяються за дальністю дії на три рівні:

• Тактичні (до 50 км) — блокують зв’язок і радари поблизу лінії фронту.
• Оперативно-тактичні (до 500 км) — впливають на радіозасоби в межах театру бойових дій.
• Стратегічні (500+ км) — спрямовані на глушіння супутникового зв’язку та навігації.

Однією з найвідоміших систем стала Мурманск-БН, що працює в короткохвильовому діапазоні (HF, 3–30 МГц) і, теоретично, може створювати перешкоди на тисячі кілометрів завдяки відбиттю сигналів від іоносфери. Однак її ефективність залежить від численних змінних: стану атмосфери, часу доби, сонячної активності та рельєфу. У реальних умовах ці системи рідко досягають заявлених показників.

Навіть за ідеальних умов стратегічне глушіння не гарантує результату: сучасні засоби зв’язку можуть використовувати спрямовані антени, частотне рознесення, шифрування й ретранслятори, які суттєво знижують ефективність впливу.

Крім того, у VHF/UHF-діапазонах (30 МГц і вище), де працюють дрони, радари й тактичні радіостанції, глушіння на відстанях понад 500 км практично неможливе через фізичні обмеження — радіохвилі тут поширюються переважно в межах прямої видимості.

Попри численні заяви про «унікальність» російських РЕБ-комплексів, їхні можливості часто перебільшуються у публічному просторі з пропагандистською метою. Реальна ефективність на полі бою значно скромніша й залежить від умов, протидії та технологічного рівня супротивника.

Основні комплекси РЕБ, які використовуються у війні проти України

Комплекс РЕБ “Красуха-2”. Джерело

Найбільш вживані комплекси РЕБ РФ у війні з Україною:

• «Мурманск-БН» — комплекс стратегічного рівня, призначений для придушення радіозв’язку на великих відстанях (до 1000 км) у широкому спектрі частот.
• «Красуха-С4» — система глушіння радарів і систем наведення, яку використовують для послаблення протиповітряної оборони, зокрема в протидії високоточному озброєнню.
• «Борисоглебск-2» — комплекс, що перешкоджає роботі супутникового зв’язку, включно з сигналами GPS, обмежуючи точне навігаційне управління.
• «Леер-3» — мобільна система, яка за допомогою дронів блокує мобільний зв’язок на тактичному рівні, ускладнюючи координацію сил у зоні бойових дій.

Українська РЕБ: від радянської спадщини до технологічної переваги

Перший бойовий досвід українських сил РЕБ відбувся у 2003 році під час миротворчої місії в Іраку — тоді радіоелектронні засоби допомагали захищати контингент від вибухів та засідок. До 2014 року в Україні було лише чотири виробники РЕБ, троє з яких — у нині окупованій Донецькій області. Асортимент обмежувався вісьмома моделями.

Починаючи з 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення, ситуація докорінно змінилася. Сьогодні понад 50 українських компаній розробляють більше сотні сучасних рішень у сфері РЕБ — від мобільних глушилок до високотехнологічних систем з елементами штучного інтелекту.

У відповідь на масоване використання російських систем глушіння, українські сили впроваджують:

• Джамери — мобільні пристрої для захисту об’єктів і колон;
• Активні системи — забезпечують стійкість зв’язку й точну протидію;
• Захищені комунікації — адаптовані до перешкод на великих відстанях

Засоби РЕБ ЗСУ

Обладнання РЕБ ЗСУ. Джерело: Цензор 

Серед найефективніших українських розробок:

• «Буковель-AD R4» (Proximus LLC) — тактична система боротьби з БПЛА, з радіусом ураження 15–20 км і можливістю виявлення до 100 км. Її ефективність підтверджена міжнародними закупівлями.
• DW-4 (Proximus LLC) — пасивний РЧ-детектор з 360° охопленням і дальністю виявлення до 50 км.
• Piranha AVD 360 — мобільний «захисний купол» на 600 м, який блокує навігаційні системи, зокрема ГЛОНАСС.
• «Покрова» — система спуфінгу, яка створює фальшиві сигнали навігації, змушуючи ворожі дрони втрачати орієнтацію.
• «Торнадо-4» (ArmaTronix) — портативний засіб протидії FPV-дронам і розвідникам, ефективний у зоні переднього краю.
• Griselda — система з елементами штучного інтелекту, створена в рамках проєкту Brave1. Обробляє до 4 тис. цілей на тиждень, з часом реакції — лише 28 секунд.

Війна стала випробувальним полігоном для українських РЕБ-систем, і вони довели свою ефективність. Радіоелектронна боротьба сьогодні — це не лише перехоплення сигналів, а комплексна технологічна перевага, яка змінює правила гри на полі бою. Історія РЕБ в Україні — це шлях від вразливості до лідерства у сфері електронної війни.

Радіоелектронна боротьба пройшла шлях від експериментів і перших перешкод у ефірі до високотехнологічної зброї, що визначає успіх на сучасному полі бою. Досвід минулого, новітні розробки та швидка адаптація до викликів роблять РЕБ одним із ключових інструментів у війнах сьогодення. Україна не лише ефективно протистоїть російським системам, а й формує нову реальність електронної війни — динамічну, розумну й технологічно конкурентну.